Постанова ВП ВС від 12.12.2019 року

Друк

Пошук

645

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

12 грудня 2019 року

м. Київ

Провадження № 11-788сап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представника Вищої ради правосуддя - Склярук Ю. В.,

розглянула в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 4 липня 2019 року № 1787/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 про притягнення судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»,

УСТАНОВИЛА:

3 серпня 2019 року ОСОБА_1 оскаржила до Великої Палати Верховного Суду рішення ВРП від 4 липня 2019 року № 1787/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 про притягнення судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - рішення ВРП).

ОСОБА_1 у скарзі просить скасувати рішення ВРП та забов`язати цей орган повторно розглянути дисцплінарну справу у пленарному складі.

На обґрунтування наведених у скарзі вимог, аналогічних вимогам її скарги на рішення дисциплінарного органу ВРП, ОСОБА_1 зазначила про те, що в основу рішення ВРП покладені суперечливі мотиви її дисциплінарного органу щодо внесення подання про її звільнення з посади судді з простою констатацією їх правильності та без наведення власних вагомих аргументів про це.

ОСОБА_1 вважає рішення ВРП незаконним через те, що склад ВРП, який ухвалив це рішення, не мав повноважень його ухвалювати та через відсутність у цьому рішенні ВРП мотивів, з яких дисциплінарний орган ВРП дійшов висновків про наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді. Скаржниця вважає, що воно підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1798-VІІІ).

Наголошує, що ВРП належним чином не розглянула доводів щодо відсутності втручання у будь-чию законну господарську діяльність у зв?язку з арештом посівів і врожаю та зазначає, що такий арешт був накладений відповідно до вимог частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) щодо порядку зберігання речових доказів і вирішення пов?язаних з цим питань.

ОСОБА_1 вважає безпідставними посилання ВРП на висновки суду апеляційної інстанції у кримінальній справі як на підтвердження порушень суддею норм кримінального процесуального закону при постановленні ухвали про арешт майна, оскільки скасування апеляційним судом такої ухвали не може бути наслідком дисциплінарної відповідальності судді.

Крім того, скаржниця звертає увагу на те, що дисциплінарний орган ВРП не надав належної оцінки заяві ОСОБА_2 про те, що він не подавав дисциплінарну скаргу на дії судді, на підставі якої було відкрито дисциплінарне провадження щодо неї, та не провів додаткову перевірку.

ОСОБА_1 вказує на упередженість членів ВРП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які брали участь у розгляді дисциплінарних скарг щодо неї, та наводить доводи про їх зацікавленість у притягненні її до дисциплінарної віповідальності.

ВРП у своєму відзиві на скаргу наводить обґрунтування щодо безпідставності доводів ОСОБА_1 , викладених у її скарзі, та щодо відсутності підстав для скасування рішення ВРП.

У судовому засіданні представник відповідача Склярук Ю. В. просила скаргу залишити без задоволення, а рішення ВРП - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення представника ВРП, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають правове значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Указом Президента України від 14 грудня 2005 року № 1764/2005 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року № 2990-VI ОСОБА_1 обрано суддею Індустріального районного суду міста Дніпропетровська безстроково.

Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - СУ ГУ НП в Дніпропетровській області) здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12018040000000541 від 6 червня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України(далі - КК), за фактом самовільного зайняття земельної ділянки.

Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 від 22 серпня 2018 року у справі № 202/3965/18 (провадження № 1-кс/202/4702/2018) задоволено клопотання слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області про накладення арешту на майно. Вказаною ухвалою суду накладено арешт на врожай сільськогосподарських культур у вигляді соняху на площі 185,6502 га, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001 загальною площею 753,2 га, розташованій на території села Знаменівка Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, на яку згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно відомості стосовно права власності відсутні; заборонено суб`єктам господарювання розпоряджатися засіяним урожаєм та використовувати його, в тому числі проводити будь-які польові роботи на цій земельній ділянці, здійснювати збір урожаю до скасування арешту майна.

Мотивувальна частина ухвали (за винятком цитування положень чинного законодавства) зводиться до фрагмента такого змісту: «31 липня 2018 року земельну ділянку з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001, загальною площею 753,2 га, розташовану на території с. Знаменівка Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні на підставі викладеного слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого є законним, обґрунтованим, таким, що відповідає частині другій статті 171 КПК та підлягає задоволенню, оскільки виникла необхідність в накладенні арешту на вказану земельну ділянку … оскільки є реальна загроза знищення, переробки чи приховування вищезазначеного майна, що недопустимо та унеможливить подальше розслідування та прийняття законного рішення по кримінальному провадженню, тому слідчий суддя вважає за можливе накласти арешт на вказане майно». Згідно з текстом ухвали у судовому засіданні не був присутній слідчий, інші особи не викликалися з причини невстановлення суддею власника арештованого майна.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 жовтня 2018 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, клопотання слідчого СУ ГУ НП в Дніпропетровській області про накладення арешту повернуто прокурору для виконання вимог статті 171 КПК протягом 72 годин з дня отримання ухвали.

Скасовуючи ухвалу слідчого судді, апеляційний суд виходив з того, що слідчий суддя неповною мірою дотримався вимог статей 98, 131, 170 КПК, послався на необґрунтованість рішення суду. Суд апеляційної інстанції окремо зазначив, що слідчим у клопотанні не вказано, для встановлення яких саме обставин скоєння кримінального правопорушення мають значення вказана земельна ділянка та врожай сільськогосподарської культури на ній, клопотання слідчого містить лише загальні формулювання підстав і мети арешту майна згідно з процесуальним законом, з яких не вбачається за можливе встановити, чи є предмет арешту об`єктом кримінально караних дій або майном, набутим кримінальним шляхом або внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Ані слідчим, ані прокурором не наведено обґрунтування необхідності арешту майна.

За результатами розгляду дисциплінарної скарги стосовно судді ОСОБА_1 Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла таких висновків:

- у діях судді ОСОБА_1 щодо розгляду клопотання по суті за відсутності повідомлення власника майна про розгляд клопотання наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1402-VІІІ). При цьому такий склад є спеціальним стосовно складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 зазначеного Закону, тому допущені суддею порушення норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 цього Закону додаткової кваліфікації не потребують;

- з огляду на обставини розгляду справи неповідомлення власника майна про розгляд мало істотне значення, оскільки позбавило його можливості навести аргументи на користь своєї позиції, які в подальшому стали підставою для скасування ухвали слідчого судді апеляційним судом;

- допущене процесуальне порушення перебуває у причинному зв`язку з протиправним обмеженням права власності на арештоване майно як основоположного права людини в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція);

- у діях судді ОСОБА_1 наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ;

- з огляду на порушення суддею ОСОБА_1, яка має тривалий досвід роботи на посаді судді, очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону та численність допущених порушень Третя Дисциплінарна палата ВРП зробила висновок, що допущене порушення не має характеру простої суддівської помилки, а є умисним;

- очевидність допущених суддею ОСОБА_1 порушень закону, їх множинність, факт вчинення цих порушень невдовзі після притягнення її до дисциплінарної відповідальності свідчать, що вчинені суддею ОСОБА_1 дії становлять грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду, та утворюють істотний дисциплінарний проступок за ознаками пункту 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ.

При цьому Третя Дисциплінарна палата ВРП взяла до уваги пояснення судді ОСОБА_1 Зокрема, суддя зазначила, що постановлена нею як слідчим суддею ухвала про накладення арешту, на її думку, жодним чином не порушила право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-трейд Лтд» (далі - ТОВ «Укр-трейд Лтд») на належне йому майно.

Також суддя ОСОБА_1 послалася на невстановлення власника майна, на яке слідчий просив накласти арешт, зазначаючи, що слідчий на обґрунтування свого клопотання указав на лист заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 29 травня 2018 року № 10-4-0.221-4786/2-18, у якому було зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001 площею 753,2 га належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту, не надана у власність (користування), відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості щодо права власності на вказану земельну ділянку відсутні. Зазначені документи були долучені до матеріалів клопотання та враховані слідчим суддею при постановленні ухвали від 22 серпня 2018 року про накладення арешту на майно.

Оскільки документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001, а саме державний акт на право користування землею серії Б № 020061 та договір від 20 липня 2017 року № 6/2017/КЕВ, який було укладено між начальником Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпра Прокудіним В. О. та директором ТОВ «Укр-трейд Лтд» ОСОБА_2, було додано останнім до апеляційної скарги, у слідчого судді, на думку ОСОБА_1 , не було можливості встановити таку інформацію при постановленні ухвали про накладення арешту на майно.

В усних поясненнях, наданих у засіданні Третьої Дисциплінарної палати ВРП, суддя ОСОБА_1 зазначила мотиви, з яких вона вважала дії ТОВ «Укр-трейд Лтд» протиправними, договір № 6/2017/КЕВ від 20 липня 2017 року - таким, що не створює правових наслідків, а арештований врожай соняшнику - таким, що не належить указаній юридичній особі.

Оцінюючи свої дії при розгляді клопотання, суддя ОСОБА_1 вважала їх такими, що відповідають вимогам процесуального закону, і такими, що не утворюють будь-якого дисциплінарного проступку.

ОСОБА_1 з указаним вище рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП не погодилась та оскаржила його до ВРП.

За результатом розгляду скарги ОСОБА_1 . ВРП своїм рішенням від 4 липня 2019 року залишила без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 про притягнення скаржниці до дисциплінарної відповідальності.

Так, ВРП зазначила, що встановлені її Третьою Дисциплінарною палатою обставини свідчать про те, що суддею Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 допущено дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, що є підставою для дисциплінарної відповідальності судді.

ВРП в оскаржуваному рішенні зазначила, що оскільки суддя ОСОБА_1 не вчиниладій для встановлення та виклику власника майна, що підлягало арешту, відбулося протиправне обмеження права власності на це майно як основоположного права людини в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а накладання арешту, яким, зокрема, заборонено збір врожаю, було істотним втручанням у господарську діяльність відповідних суб?єктів господарювання та, відповідно, у їхнє право власності, що також є протиправним.

ВРП погодилася з висновком її дисциплінарного органу про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

До того ж ВРП відхилила доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у дисциплінарного органу повноважень на розгляд дисциплінарної скарги, поданої ананімною особою, визнавши такі доводи безпідставними та необґрунтованими.

ВРП в оскаржуваномі рішенні погодилася з доводами її дисциплінарного органу про те, що разом з позитивною характеристикою судді варто врахувати й суб`єктивне ставлення судді ОСОБА_1 до вчиненого, що порушення допущені нею умисно, є очевидними та множинними і вчинені невдовзі після притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За таких обставин ВРП погодилась із рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП про застосування до ОСОБА_1 стягнення у виді подання про звільненя з посади судді.

Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_1 звернулась до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою.

Перевіривши аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VІІІ, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 27 березня 2019 року про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади.

Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом № 1798-VIIІ, рішення ВРП про залишення без змін вказаного рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 27 березня 2019 року.

Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1 , свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених у її скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону№ 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Статтею 108 Закону № 1402-VIII та частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VІІІ за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

За змістом частин першої та третьої статті 42 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарне провадження включає:

1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги;

2) відкриття дисциплінарної справи;

3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач), за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи ( пункт 3 частини першої статті 43 Закону № 1798-VІІІ).

За змістом статті 46 Закону № 1798-VІІІ Дисциплінарна палата розглядає висновок доповідача та додані до нього матеріали без виклику судді та особи, яка подала дисциплінарну скаргу, та за результатами такого розгляду ухвалює рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи. Рішення про відкриття дисциплінарної справи оскарженню не підлягає.

Право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа (частина перша статті 107 Закону № 1402-VIII). Жодних обмежень щодо суб`єкта звернення з дисциплінарною скаргою Закон № 1402-VIII не містить.

Право громадян, юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) передбачене законом з метою інформування ВРП як органу, відповідального за формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, про відомі їм факти й обставини неналежної поведінки судді.

При цьому ініціатива зазначених осіб є не єдиним джерелом такої інформації, оскільки, дисциплінарна справа може бути порушена і за власною ініціативою дисциплінарного органу (за змістом частини десятої статті 49 Закону № 1798-VІІІ).

Вимоги щодо зазначення у скарзі інформації, яка дозволяє ідентифікувати скаржника, та заборона розгляду анонімних скарг передбачені законом з метою дисциплінування осіб, які звертаються зі скаргами, забезпечення добросовісності звернень та можливості притягнення таких осіб до відповідальності за надання недостовірної або завідомо неправдивої інформації щодо дій судді.

Варто наголосити і на тому, що підставою притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є не скарга на його дії, а факт допущення таким суддею порушення закону, яке містить склад дисциплінарного проступку.

Тому у випадку встановлення таких обставин дисциплінарним органом ВРП у процесі розгляду дисциплінарної справи сама по собі скарга та наведені у ній мотиви вже не мають правового значення для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що 19 березня 2019 року (вх. № Т-1826/0/7-19) до ВРП надійшла нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 про те, що він зі скаргою на дії судді ОСОБА_1 не звертався та не доручав жодній особі складати відповідні скарги від його імені чи в інтересах ТОВ «Укр-трейд ЛТД», директором якого він є.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надане законом дисциплінарному органу право запрошувати скаржника для підтвердження скарги за наявності обставин, що спричиняють виникнення сумнівів у достовірності підпису особи, яка подала дисциплінарну скаргу, не вимагало у цьому конкретному випадку від Третьої Дисциплінарної палати відреагувати на заяву ОСОБА_2 про його непричетність до дисциплінарної скарги стосовно судді ОСОБА_1 та перевірити авторство скарги у передбачений законом спосіб, запросивши ОСОБА_2 у засідання для підтвердження скарги.

Положення статті 107 Закону № 1402-VIII вимагають підписання дисциплінарної скарги скаржником і не допускають порушення дисциплінарної справи щодо судді за анонімними заявами та повідомленнями.

Пунктом 12.8 Регламенту ВРП визначено, що в разі виникнення сумнівів щодо існування або достовірності підпису особи, яка подала скаргу, доповідач складає висновок, який передає до Дисциплінарної палати. Дисциплінарна палата має право запросити таку особу в засідання для підтвердження скарги. За наслідками розгляду питання щодо підтвердження скарги Дисциплінарна палата може залишити скаргу без розгляду або у разі її підтвердження скаржником передати доповідачу для підготовки висновку.

Пунктом 1 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII передбачено залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення скаржнику, зокрема, у разі, якщо дисциплінарна скарга не підписана.

Відповідно до пункту 12.6 Регламенту ВРП, якщо підстави, передбачені пунктами 1-5 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII, були виявлені після відкриття дисциплінарної справи, така скарга залишається без розгляду, а дисциплінарна справа закривається, про що Дисциплінарна палата постановляє ухвалу. Копія ухвали про закриття дисциплінарної справи з підстав, передбачених цим пунктом, направляється скаржнику в семиденний строк з дати її постановления.

У заяві ОСОБА_2 повідомляє ВРП про свою непричетність до дисциплінарної скарги стосовно судді ОСОБА_1 .

Відсутність сумнівів у достовірності підпису ОСОБА_2 в дисциплінарній скарзі Третя Дисциплінарна палата ВРП обґрунтувала тим, що до цієї скарги скаржником було додано копії процесуальних документів, які стосуються відповідного судового провадження ТОВ «Укр-трейд Лтд», зроблені з оригіналів документів, також у скарзі вказана адреса скаржника, що відповідає адресі ТОВ «Укр-трейд Лтд», вказаній у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, доданому до заяви. Вказані обставини, на думку Третьої Дисциплінарної палати ВРП, ставлять під сумнів правдивість заяви ОСОБА_2 про його непричетність до подання скарги на дії судді ОСОБА_1

Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП обґрунтовано погодилась із думкою її Третьої Дисциплінарної палати про те, що скарга вичерпує свою дію на стадії відкиття дисциплінарної справи, на стадії ж розгляду та ухвалення рішення дисциплінарний орган ВРП не обмежений зазначеними у скарзі доводами, маючи повноваження відкрити дисциплінарну справу за власною ініціативою, як передбачено частиною другою статті 49 Закону № 1798-VIII, якщо в процесі її розгляду дійде висновку про наявність правових підстав для цього.

За таких обставин твердження ОСОБА_1 про те, що Третя Дисциплінарна палата ВРП допустила порушення норм законодавства під час відкриття дисциплінарного провадження у справі, не знайшли свого підтвердження у справі.

Також не заслуговуєт на увагу твердження ОСОБА_1 про те, що рішення ВРП є протиправним і таким, що постановлене з порушенням вимог пунктів 1, 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП притягнуто суддю Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

Третя Дисциплінарна палата ВРП при ухваленні рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, залишеного без змін рішенням ВРП, зауважила, що відповідно до пункту 7 частини другої статті 131 КПК арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КПК передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно зі статтями 94, 132, 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен урахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке обмеження власності повинне здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Частиною першою статті 170 КПК передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

З клопотанням про арешт майна до слідчого судді суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням із прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. У клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди (стаття 171 КПК).

Згідно із частиною першою статті 173 КПК слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Дисциплінарним органом ВРП встновлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223256200:02:001:1001 площею 753,2 га, що розташована на території села Знаменівки Черкаської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, є державною власністю та перебуває у безстроковому користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпра на підставі державного акта на право користування землею серії Б № 020061.

20 липня 2017 року Квартирно-експлуатаційним відділом міста Дніпра укладено договір № 6/2017/КЕВ з ТОВ «Укр-трейд Лтд», відповідно до умов якого право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті надання послуг Квартирно-експлуатаційним відділом міста Дніпра, належить ТОВ «Укр-трейд Лтд».

Дисциплінарна палата також установила, що СУ ГУ НП у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки. 31 липня 2018 року цю земельну ділянку, на якій знаходиться врожай сільськогосподарської культури (соняшнику), визнано відповідно до частини першої статті 98 КПК речовим доказом у кримінальному провадженні.

Здійснюючи розгляд клопотання слідчого СУ ГУ НП у Дніпропетровській області про арешт майна, суддя ОСОБА_1 не вчинила дій щодо перевірки відповідності цього клопотання вимогам статті 171 КПК, у тому числі відображення в ньому документів, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Вказане спричинило порушення суддею ОСОБА_1 вимог частини першої статті 172 КПК, якою передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів із дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Зокрема, слідчим суддею ОСОБА_1 розглянуто клопотання про арешт майна без участі власника цього майна.

ВРП в оскаржуваному рішенні обґрунтовано погодилась з висновком Дисциплінарної палати про те, що такі дії судді ОСОБА_1 свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

При цьому ВРП погодилась із доводами Третьої Дисциплінарної палати про те, що неповідомлення власника майна про розгляд мало істотне значення, оскільки не дало йому змоги навести аргументи на користь своєї позиції, що спричинило протиправне обмеження права власності на майно як основоположного права людини в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції та в подальшому стало підставою для скасування ухвали суду першої інстанції апеляційним судом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення від 22 вересня 1994 року у справі «Антріш проти Франції», пункт 42, та рішення від 10 травня 2007 року «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пункти 49-62). Будь-яке втручання державного органу у права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Кнвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ та Льоннрот проти Швеції», пункти 69, 73).

Доводи ОСОБА_1 щодо неправильності висновків ВРП та її дисциплінарного органу про порушення права приватної власності та процесуальних прав розглядом клопотання слідчого про накладення арешту на майно без виклику власника врожаю, а також відсутність підстав для виклику ТОВ «Укр-трейд Лтд» не є переконливими з огляду на таке.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 3 КПК слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.

Визначені нормами КПК повноваження слідчого судді спрямовані на здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, у поєднанні з метою застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладають саме на слідчого суддю обов`язок встановлення, з`ясування та дослідження усіх обставин справи у кожному конкретному випадку, у тому числі і необхідності з`ясування власника майна, питання щодо арешту якого вирішується судом.

Тому доводи скаржниці у цій частині не знайшли свого підтвердження, а висновок ВРП про те, що накладений арешт, яким, зокрема, заборонено збір урожаю, був істотним втручанням у господарську діяльність відповідних суб`єктів господарювання та, відповідно, у їхнє право власності, є правильним.

Щодо тверджень ОСОБА_1 про безпідставність посилання ВРП на висновки суду апеляційної інстанції у кримінальній справі як на підтвердження порушень суддею норм кримінального процесуального закону при постановленні ухвали про арешт майна Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

Частиною другою статті 106 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що скасування або зміна судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли скасоване або змінене рішення ухвалено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків.

Ухвала слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22 серпня 2018 року про арешт майна була предметом перегляду Дніпровським апеляційним судом та за наслідками розгляду апеляційної скарги ТОВ «Укр-трейд Лтд» ухвалою суду від 10 жовтня 2018 року була скасована, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального законодавства.

Як убачається зі справи та оскаржуваних рішень, дисциплінарний орган ВРП застосував висновки суду апеляційної інстанції на підтвердження порушень суддею ОСОБА_1 норм кримінального процесуального законодавства при постановленні ухвали про арешт майна, не вдаючись до оцінки судових рішень, що доводить вчинення нею дисциплінарного проступку у розумінні статті 106 Закону № 1402-VІІІ.

Варто також зазначити, що, як було встановлено дисциплінарним органом ВРП, з чим погодилась ВРП під час розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, ухвала про арешт майна постановлена з умисним порушенням суддею норм кримінального процесуального законодавства, а скасування судового рішення не має наслідком дисциплінарну відповідальність судді, за винятком випадків ухвалення такого рішення внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП та її дисциплінарного органу про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статі 106 Закону № 1402-VІІІ. Наведені в скарзі ОСОБА_1 доводи такого висновку не спростовують.

Доводи скарги ОСОБА_1 щодо упередженості членів ВРП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були предметом перевірки Великою Палатою Верховного Суду та не знайшли підтвердження.

Частиною другою статті 109 Закону № 1402-VІІІ та частиною п`ятою статті 50 Закону № 1798-VІІІ установлено, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

Ураховуючи дані, що характеризують суддю, умисність, очевидність та множинність вчинених порушень, а також те, що такі дії ОСОБА_1 вчинила після притягнення її до дисциплінарної відповідальності, ВРП дійшла обґрунтованого висновку про залишення рішення її Третьої Дисциплінарної палати про застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади.

Рішення ВРП від 4 липня 2019 року прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

На засіданні ВРП, яке відбулося 4 липня 2019 року, були присутні 11 членів ВРП, «за» прийняття рішення проголосувало 11 її членів, «проти» - 0, «не брали участі у голосуванні» - 0.

Як убачається із витягу протоколу засідання ВРП від 4 липня 2019 року № 50, ОСОБА_1 була присутня на цьому засіданні та надавала пояснення.

Мотиви та підстави прийняття саме такого рішення ВРП повністю наведені в тексті цього рішення.

Відтак ВРП діяла виключно в межах повноважень та на підставі закону, її рішення від 4 липня 2019 року № 1787/0/15-19 прийнято відповідно до вимог статті 52 Закону № 1798-VIII, підстав для його скасування немає.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, ухвалюючи оскаржуване рішення, діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VІІІ, з дотриманням принципу пропорційності у визначенні дисциплінарного стягнення, і таке рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла правильного висновку про необхідність застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, що є пропорційним вчиненому нею дисциплінарному проступку.

Керуючись статтями 243, 250, 266, 341, 344, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 4 липня 2019 року № 1787/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27 березня 2019 року № 967/3дп/15-19 про притягнення судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 4 липня 2019 року № 1787/0/15-19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. Князєв Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковО. Г. Яновська

Популярні новини